Сокальщина крізь віки

Владичко О.П. Альбом-посібник. Сокальщина крізь віки.

___________________________________________________

 

ВІДДІЛ ОСВІТИ СОКАЛЬСЬКОЇ РАЙОННОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

СОКАЛЬЩИНА КРІЗЬ ВІКИ 

Альбом -посібник

І ЧАСТИНА

  СОКАЛЬ -2006

Сокальщина крізь віки. Альбом-посібник І частина.О.П.Владичко.

   Сокаль,2006.-64с.

Рецензент

методист методичного кабінету відділу освіти

Сокальської райдержадміністрації

Д. А. Ніткевич      

              В альбомі-посібнику відбито шляхи розвитку образотворчого мистецтва на Сокальщині: декоративно-прикладного мистецтва , живопису та скульптури. Митці завжди прагнули творити прекрасне. Взоруючись на традиції національного мистецтва, сягали найвищих світових вершин майстерності.

           Рекомендовано для вчителів образотворчого мистецтва, мистецтвознавства, історії,  учнів загальноосвітньої школи та слухачів МАН учнівської молоді.

Що ми варті без землі,
Без родини і без дому?

Любов Бенедишин

         П'ятнадцять років незалежності України – час ненастанного і болісного пошуку себе, свого обличчя, своєї сутності, загубленої впродовж багатьох років поневолення, асиміляції, наруги. Наразі відбувається надзвичайно важкий, майже трагедійно-визначальний  поворот у невизначеність. Маємо лише мету: "Стати самими собою". Не копіювати, не відтворювати, а в творчому пошуку, порівнюючи, аналізуючи, докопуватись до свого, майже знищеного століттями єства. Це процес становлення кожного українця зокрема і всієї України в цілому. Мати своє обличчя, свій статус, набути індивідуальних рис, поповнити духовністю зміст життя - завдань вистачає. Ясно одне: відштовхуватись необхідно тільки від коренів, від звичаїв, від традицій до духовності через естетичний розвиток. А починати треба здалеку - з дитинства, з виховання емоційно-естетичних смаків.

         Немає в світі важчої і напруженішої праці, ніж навчання в роки дитинства і ранньої юності. Ця праця стає бажаною і збагачує духовний світ лише тоді, коли одночасно з пізнанням, з оволодінням знаннями дитина оволодіває й високою емоційною культурою, гарантує живе, небайдуже ставлення до розумової та фізичної праці.

         Емоційне й естетичне виховання починається з розвитку культури відчуттів і сприймань. Для виховання творчої майстерності необхідні тривалі практичні вправи, що розвивають розум, інтелектуальні здібності. Тонкість почуттів, переживань, емоційно - естетичного ставлення до світу залежить від культури почуттів і сприймань. Чим тонші відчуття і сприймання, тим більше бачить і чує людина у світі відтінків, тонів і напівтонів, тим глибше виражається особиста емоційна оцінка фактів явищ, подій, тим ширший емоційний діапазон, який характеризує духовну культуру людини.

         Емоційно-естетичний розвиток залежить від того, наскільки глибоко здатна людина переживати такі почуття, як радість, захоплення, подив, сум, тривогу, сором, ніяковість.

         Зір і слух, бачити і слухати-ось над чим працює мама з дитиною, а пізніше вчитель з учнем. Бачити і чути навколишній світ, такий буденний і такий живий - як для кого. Цей світ промовляє, дихає, він справді функціонує як живий організм, але це необхідно сприймати, відчувати, відтворювати маленькими шедеврами, як намальоване із золотими промінчиками сонечко, завжди по-людськи усміхнене.

         Постають питання: А що є, що може бути, що врешті-решт, повинно бути в полі зору і слуху дитини-учня для розвитку його естетичних смаків на основі емоційного сприймання ? Яким є середовище, в котрому живе дитина, і яким вона ж його бачить чи здатна побачити, тобто якою є родина, сім'я, вчитель, оточення друзів, якою є природа і т.д. Чи маємо єдність між цими світами, і чи в своїй єдності формуються в дитини естетичні смаки прекрасного в природі, в природі людських стосунків, в людському суспільстві? Питання радше риторичні. 

Відповідь дадуть наступні десятиліття. Теоретично ми розуміємо цей, довгий шлях до духовності, а практично, уже потрібно починати з народного етносу і саме там подибувати начало всіх начал. А це народні обряди, звичаї і традиції. Наше джерело, ціла магічна, міфологічно - язичеська езотерика, генетичний шифр народу. Це його мистецтво, відшліфоване віками, його духовний скарб, доторкаючись до котрого людина пізнає людське саме в людині, підносить себе до розуміння прекрасного. Це - корені естетики, початок формування естетичних смаків в стилі народних традицій на уроках образотворчого мистецтва. І тому те, що було створено вперше, повинно зберегтись, удосконалитись і перейти до нащадків.

         Багата та щедра талантами українська земля, не обминув цей дар і Сокальщину.

         Прекрасні народні вироби свідчать про художній смак і обдарованість населення нашого району. Це видно і в тканинах, і в одязі, у вишивці, кераміці та писанці. Століттями народ розвивав їх, вдосконалював, пристосовував до нових умов. Більшість з цих творів, про які йтиме мова, виникли в кінці ХІХ і в першій чверті нашого століття, маючи у собі відбитки тієї епохи та змін , що сталися в матеріальній культурі.

          Засяяло сонце край Бугу над містом,

          Розливши проміння в садовім суцвітті -

          Сокаль усміхнувся у квітах барвистих,

          Як парубок юний в своїм повнолітті.

          На ньому сорочка у чорних узорах,

          Що вишила чорним по білому доля,

          Як символ гіркого народного горя,

          Як пам'ять, що довго нас гнула неволя.

                            

                                       В.Сірко. Коханий Сокаль.

ПИСАНКА

2.Писанка. Шкаралупа, розпис. ХІХ-ХХст.

    

    Сокальська писанка цікава, оригінальна своїм орнаментом і композицією, які вироблялись протягом століть. Писанки в давнину не мали нічого спільного з християнськими обрядами.

   З численних міфів довідуємось, що серед слов'ян здавна були поширені різні обряди, зв'язані з яйцем. Вони були своєрідним і цікавим відображенням радості весни і краси природи. Язичеське свято на честь сонця, що пробуджувало світ до життя і прославлялося в хороводах та мистецтві і в цьому народному звичаї - малюванні писанок. На Сокальщині існувало повір'я, що писанка вийде тоді гарною, коли в хаті нікого не буде, і ніхто не наврочить; здідси і намагання лишитися на самоті під час роботи. Готову писанку дівчата дарували в свята парубкам, а ті, в свою чергу, давали дівчатам персні, стьожки, цукерки.

   Писанки Сокальщини — це писанки з рослинним орнаментом, своєрідним композиційним розміщенням його на площині яйця, специфічним колоритом. Вони мали чорне, інколи червоне тло. Часто на природний колір яйця наносився контурний малюнок червоною фарбою.

     За колоритом писанки Сокальщини подібні до вишивок. Основними мотивами Сокальських писанок є "гачковий хрест", "троячок", "решітка" , "сонечка" , "зірки" , "дубове листя" , "грабельки", " вітрячки" , "курячі лапки" , "баранячі ріжки" , "метелики"…

     Геометричний орнамент був завжди дрібних форм. Рослинний більш складніший і більших форм - у вигляді квітів, вазонів з квітами, лапатого листя, які вкривали поверхню писанки.

     Творче, глибоко переосмислене використання цього орнаменту бачимо на килимах відомих українських художниць сестер Олени і Ольги Кульчицьких.

    І сьогодні твори народного мистецтва дарують нам всі ті духовні і естетичні цінності, які століттями нагромаджував народ. Тут - історія країни, її сьогоднішній день і майбутнє.

   Тому, що досвід і різностороннє мистецтво народу - є успіхом його життєдайної сили, морального здоров'я і історичного довголіття .    

3. Писанки. Шкаралупа, розпис. ХІХ-ХХст.

 4. Мотиви розпису писанок. ХІХ-ХХст.

5. Мотиви писанок. ХІХ-ХХст.

Сучасні писанки - це писанки Марії Горбунової , яка народилася у с. Спасові (Сокальського району) 1929 р. Продовжуючи традиції писанкарства на Сокальщині, доповнює їх сучасним колоритом.

Розмальовуючи писанки, вкладає в них усю душу, творячи своє мистецтво і таке неповторне чудо. Серед усіх писанок п.Марії значно відрізняється Сокальська писанка своїм рослинним орнаментом, композицією.Вона має чорне тло.Колір трагедії нашого народу співставляється з часом, коли турки і татари нападали на нашу землю. Чорний колір також є символом землеробства.

На долю писанкарки та її родини випав Сибір, але навіть там, на чужині, на папері писала писанки кольоровими олівцями, і як вона казала:" Здавалось мені , наче вони справжні…"

Марія Горбунова з радістю дарує свої писанки, також щорічно вона готує їх для посестер із сокальської організації " Союзу українок". Нині її писанки є в музеях Львова, Києва, Торонто, Нью-Йорка, Сіднею…

ВИШИВКА

6.Фрагмент рукава жіночої сорочки. ХІХ-ХХст.

Звичай прикрашувати одяг вишивкою дуже старовинний, існує ще з часів Київської Русі.Це мистецтво з віками розвивалося, вдосконалювалось,

Вишивки виконувалися хрестиками, стеблівкою, позаголковим швом і рідше - плоским гаптом. На Сокальщіні в кінці XIX століття був поширений геометричний орнамент. На початку XX століття все більше виступає рослинний орнамент з мотивами рож, тюльпанів, барвінку. Він компонується у вигляді смуг, галузок з квітами, букетів або віночків з квітів та листків.

Рушники на Сокальщині вишивають на кінцях у кілька рядів геометричним орнаментом і закінчують декоративно-в'язаними тороками або мереживом. Один - два ряди виконані широким узором різного геометричного орнаменту, а між ним -дві або три вузькії смужки. Пізніше стали вишивати рушники і рослинним орнаментом. Такими рушниками прикрашують родинні світлини, ікони тощо.

Орнаментальні мотиви, які зустрічаємо на Сокальській одяговій вишивці, взяті з оточуючої природи і предметів побуту, на що вказують і самі назви орнаменту: "ружі", " галузочки з ягідками", "сливочки", "колесо квітів", "дзвіночки", "дзвіночки", "яблучка", "горішки", "смерічки", "галузочка тюльпана", "виноград", "віконця", "барвінок"...

Сьогодні вишивка розглядається як важлива художня цінність. Це показовий вид мистецтва, який зберіг, доніс до нас і стверджує дальший розвиток орнаментальної, графічної, живописної культури народу.

7, 8, 9. Фрагменти рукава жіночої сорочки. ХІХ-ХХст.

Любов до прекрасного, родинного затишку знайшли відображення в вишиванках Любові Порплік (народилася в 1947 р.). Саме вишивка врятувала її у найважчі життєві хвилини, важкої хвороби , відволікала й переносила в чарівний світ кольорів та стібків.

Життєрадісна, привітна, з відчуттям гумору , великий оптиміст, п. Люба запропонувала свої доріжки, картинки та обрядові різдвяні торбинки.
Саме це мистецтво і любов до нього передалися від мами.

       

 Витонченими та своєрідними є роботи Ірини Хмари (народилася в с. Горбків Сокальського району в 1946 р.), які втілюють любов до рідної землі, батьківської хати. Споглядаючи їх, відчуваєш дивовижну красу оточуючого світу, гармонію фарб і звуків.Ніби здалеку доноситься незабутня материнська пісня, разом з якою передалась і любов до життя.

ТКАЦТВО

10. Пояс(фрагмент)Вовна. ХІХ-ХХст.

         Виробництво тканин на Україні має давні традиції. Народні   ткачі   ткали   з льону й   конопель   полотно, рядна, декоративні   рушники, з    вовни- килими, килимці ,полавники , наліжники.
         Для українських декоративних тканин характерна підпорядкованість одному кольору. На Сокальщині таким кольором є чорний. Він вносить у барвисту тканину стриманість. При вироблені ряден конопляна основа перетикалася вовняною пряжею. Фон-чорний ,деколи-синій. Орнамент будували з однокольо¬рових та різнокольорових смуг, які чергувалися між собою ,або смугасті орнаменти.
         Кращими народними майстрами на Сокальщині вважається сім "я Баштиків з села Скоморохи. У своїх ряднах П.І .Баштик ви-користовує багато кольорів ,які доповнюють один одного. За основу бере геометризований ланцюжок ,який порізному повторюється в кожній окремій орнаментальній композиції. Рядно довжиною два метри, шириною- півтора ,має шість різних за кольором і формою орнаментальних смуг ,які розташовані по обох боках поздовжньої осі тканини.
         Гарні рядна виробляють у селі Лучиці ,де працює відомий ткач С.П.Слюсар. Його рядна смугасті ,досить спокійні в кольорах. Тканини народних майстрів користуються великою по-пулярністю серед населення Сокальщини.
         Ще     варто    згадати     сокальську    вибійку —"димку" чи "мальованку".  Виготовленням     вибійки займалися     мандрівні майстри  "димкарі"    , і тим    пояснюється, що в орнаменті сокальської вибійки часто зустрічаються узори,відомі й у інших районах.
         Орнамент сокальської вибійки найчастіше геометричного, дрібного малюнка.Пізніше у вибійках був і квітковий орнамент. З вибійки шили різні кабати , жіночі спідниці , запаски, каптани, і навіть штани. Тканини, призначені для чоловічого одягу, мали в основному лінійний орнамент у вигляді смуг (" в три- чотири до¬роги")^ пряму або косу клітку ("решітку").Орнамент вибійок для жіночого одягу був більш різноманітний щодо рисунка ,він компонувався в смуги ,які заповнювалися мотивами "ромбиків ", "кривульок", "гребінчастих ліній", "горошків".

11, 12. Наліжник. Вовна. ХІХ-ХХст.                  13. Рядно. Льон. ХІХ-ХХст.

КЕРАМІКА

14. Василь Шостопалець. Кахля (фрагмент). Глина. ХІХ-ХХст.

         Гончарне виробництво на Львівіцині теж має свої давні традиції
          У 19 столітті тут працювало багато відомих майстрів-кераміків, серед них Шостопалець, Білик , Боярський , Гордійчук. Найбільш відомою стала кераміка Сокальщини завдяки виробам Василя Шостопальця( його кахлі, посуд, дзбанки тощо).
         Велика збірка  виробів Шостопальця  зберігається у фонді Львівського музею етнографії та художнього промислу. При   порівнянні  виробів Шостопальця  з  подібними   виробами інших   відомих   у той час   майстрів , зокрема Бахматюка з Покуття відразу кидається в очі простота орнаменту ,яким Шостопалець прикрашував   свої   вироби, та виразність   форм самих    виробів.Звичайно різноманітність    форм    Сокальської кераміки не можна зводити лише до виробів Шостопальця. Сокальські    дзбанки   мають    споріднені   форми ,але    дуже різняться від виробів інших місцевостей.                      
         Орнамент виробів Шостопальця можна поділити на три групи :.квіти, птахи, розети. Для розпису кахель і посуду він користувався трьома  кольорами : жовтим ,коричневим ,зеленим ,але  вмів  так поєднати їх , добре   скомпонувати  мотив ,що   не   відчувається жодної монотонності. Його посуд , кахлі — ясні ,теплих кольорів. Мотив дається крупним планом, немає перевантаження узором. Ця простота в трактовці орнаменту і є тою характерною го-ловною рисою виробів Василя Шостопальця, яка справляє дуже приємне враження на глядача.
        Творчу  фантазію   і  тонкий  народний  гумор Шостопальця видно із його фігурного посуду. Сатирично і гостро показав він представників панівних класів.
         Цікаві тексти написів, зроблених майстром , що також: свідчать про його спостережливість і тонкий гумор.
         Теплий колорит , лаконічність ,оздоблення і простоту форм кераміки - і зараз можна побачити в виробах мешканців Сокальщини.     

 

15. Василь Шостопалець. Дзбанок. Глина. ХІХ-ХХст.
17. Василь Шостопалець. Кахля. Глина. ХІХ-ХХст.

16. Василь Шостопалець. Тарілка. Глина .ХІХ-ХХст.

Традиції гончарства на Сокальщині продовжує талановитий художник – кераміст Оксана Мартинович- Смеречинська (м. Соснівка).Дивовижно талановита й напрочуд скромна, тендітна та струнка на вигляд, але сильна та вольова за характером, на рідкість працьовита.        

         У своїй творчості Оксана Мартинович-Смеречинська постійнр звертається до скарбниці українського поетичного та образотворчого фольклору. Її вдумливе, гостре бачення та вміння передавати пластичні особливості кожного персонажу - чи то людини, чи то звірятка або пташки,- вміння відтворити їх характерні риси, одухотворити та ше й доповнити добрим гумором. У цій пластиці яскраво і особливо повно вирисовується багатий духовний світ Оксани. Творчість художниці та педагога Оксани Мартинович-Смеречинської можна визнати унікальною, бо в Україні є лише кілька вчителів з вишою художньою освітою,що викладають у школах  образотворче мистецтво, та ще й творчо працюють у мистецтві, виставляються разом із дітьми. Про це свідчать спільні виставки художниці та її вихованців на міжнародній виставці "Національна дитяча іграшка" у Києві та у Львівській Дитячій галереї.