Сокальська вишивка

Сокальська вишивка: http://fotki.yandex.ru/users/konvalia-olga/album/204371/

РОЗДІЛ 1. ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ СОКАЛЬСЬКОЇ ВИШИВКИ
1.1. Історіографія, джерельна база дослідження вишивок Сокальщини  

У різні історичні епохи народне декоративне мистецтво зазнавало змін. Однак завжди його визначальними рисами залишалися колективний характер творчості, спадковість багатовікових традицій. Постійно діяв метод навчання: вчитись працювати, як усі майстри, але при цьому зробити вироби краще від інших. Ручний характер праці давав змогу імпровізувати, творити неповторне, мати «свою руку», «власний почерк». Але, що б нового не творила кожна людина, вона завжди залишалась у межах художніх традицій того осередку, де працювала, власного бачення краси і вміння її створювати.

Багата та щедра талантами українська земля, не обминув цей дар і Сокальщину.

Прекрасні народні вироби свідчать про художній смак і обдарованість населення нашого району України. Це видно і в тканинах, і в одязі, у вишивці, кераміці та писанці. Століттями народ розвивав їх, вдосконалював, пристосовував до нових умов. Один з найдавніших видів декоративного мистецтва, українська вишивка, що зазнала особливого розвитку з часів Київської Русі. Це мистецтво з роками розвивалося і вдосконалювалося, традиції і звичаї збереглися до нашого часу. Вишивкою прикрашають одяг, рушники, скатертини, наволочки і серветки. Кожна вишивка має свою історію. З покоління в покоління, від матері до дочки надавали перевагу тому чи іншому узору, барвам. Народні майстри старанно зберігають свої традиції.

Місто Сокаль у давнину належало до Белзького князівства. У 1424р. одержало Магдебурзьке право. Одначе татарські набіги й релігійні міжусобиці перешкодили розвиткові там ремесел.

Так, легенда про Сокальську сорочку свідчить про нещастя, яке спіткало людей в 1519 р. Монголо-татари спалили місто Сокаль, загинули чоловіки, сини. Жінки в тяжкому смутку почали вишивати сорочки чорними нитками.

Існує інша легенда: в часи, коли на наші села здійснювали численні набіги монголо-татарські орди, які винищували населення, забирали дітей, молодь, чоловіків у неволю, саме Сокальщиною пролягав «Чорний шлях», яким невільників відправляли у рабство. Місцевість часто потерпала і заліковувала рани від таких набігів. І ось жінки, оплакуючи своїх рідних і близьких, на знак трауру, вирішили до дев’ятого покоління вишивати одяг лише чорними кольорами. Згодом стали вкраплювати незначну кількість червоного й жовтого кольорів. Життя покращилось, минуле з часам перетворилось в легенду, але традиція вишивати сорочки чорними нитками дожила до наших днів. Сокальську сорочку впізнають всюди, як в Україні, так і далеко за межами краю.

Найбільше пам’яток вишивального мистецтва Сокальщини збережені з часі в кінця ХІХ і в першій чверті нашого століття, маючи у собі відбитки попередніх епох та еволюційних змін, що сталися в різних галузях мистецької культури краю. Вишивка – найпоширеніший вид народного декоративно-прикладного мистецтва, орнаментальне або сюжетне зображення на тканинах, шкірі, повсті виконане ручними або машинними швами. Дивовижне багатство художньо-емоційних рішень української народної вишивки зумовлене різнотипністю матеріалів, технік виконання орнаментів, композицій, колориту, які мають численні локальні особливості. Художнє обдарування українського народу, вершини його мистецького хисту в повну силу виявлені у вишитих творах. Немає меж розмаїттю їхніх художньо-виражальних засобів. Загалом вишивки виконувалися хрестиками, стебівкою, позаголковим швом і рідше – плоским гаптом. На Сокальщині в кінці XIX століття був поширений геометричний орнамент. На початку XX століття у Сокальських вишивках все більше поширюється рослинний орнамент з мотивами руж, тюльпанів, барвінку. Він компонується у вигляді смуг, галузок з квітами, букетів або віночків з квітів та листків. Рушники на Сокальщині вишивають на кінцях у кілька рядів геометричним орнаментом і закінчують декоративно-в'язаними тороками або мереживковими швами. Один - два рядки виконані широким узором різного геометричного орнаменту, а між ними – дві або три вузькі смужки. Пізніше стали вишивати рушники і з рослинним орнаментом. Такими рушниками прикрашують інтер’єри храмів, родинні ікони, світлини тощо. Оригінальні вишиті інтер’єрні вироби – скатерті, серветки, пошивки на подушки. На пошивках найпоширеніший орнамент у вигляді смуги або гірлянди квітів, на скатертинах – обрамлення або дрібні розкидки квіточок, що заповнюють усе поле.

Зображені орнаментальні мотиви на Сокальській одяговій вишивці – своєрідна інтерпретація оточуючої природи і предметів побуту, на що вказують і самі назви орнаменту: "ружі", "галузочки з ягідками", "сливочки", "колесо квітів", "дзвіночки", "яблучка", "горішки", "смерічки", "галузочка тюльпана", "галузочка дикої рожі","виноград", "віконця", "барвінок" тощо.

Для рослинного орнаменту характерна легкість композиції, взаємоузгодження кольорових відтінків. Геометричні вишивки мають такі назви: «клинці в клинах», «калиточка», «зорі», «вікна більші», «більші клинці», «малі клинці», «трикутні клинці», «вужі- козельці», «зірки», «посажка», «вишні».

Обгрунтовані відомості дослідника Б.Сокальського що, в ХІХ ст. по деяких селах вишивка була відома з давніх-давен, в інших вона засвоїлася з навчання в школах, а в декількох селах взагалі її не застосовували. Вишивка, як згадує той же автор, була геометрична, дрібних контурів, чорного або червоного кольорів, або й обох разом, інколи з додатком жовтого. Також згадує він про вишивку різних кольорів, але, на жаль, не додає яких.

На переломі ХІХ і ХХ століть з’являється квітистий орнамент. Спочатку він був у вигляді закінчення геометричного взору у формі «віночків»- гірлянд, великих букетів різнобарвних квітів, киданців – букетів, або круглих віночків.Згодом квіти стають частиною геометричних узорів, які ніби творять рами.Постають узори з назвами «сито», «решето»… Взір квітистий, вишитий по обох боках шва виглядає, як відбиття дзеркальне. Ціла площина рукава заповнена квітковим узором, тільки манжети залишаються геометричні (давні узори), або з додатком квітів (нові узори). Серед узорів знаходимо також вузенькі безконечники багатьох дуже цікавих форм. Творяться досконалі композиції з різнорідних квітів, колосків, винограду, калини з пташками чи метеликами, і т.д. Узори ті не мають собі подібних, хіба є деякі спільні риси з вишивкою Чернігівщини.

Знавець українського народного мистецтва, інженер Лідія Бурачинська, так характеризує Сокальську вишивку: «Квітчастий орнамент на диво різноманітний. Він не є сталий, понад усе в русі, прибираючи щораз то нові форми. Можна добачувати в ньому далекий відгук козацького бароко».

На мою думку, цей відгук —світла пам’ять про високий рівень вишивального мистецтва народу Сокальщини. Лідія Бурачинська, І. Кашубинська, Л. Волинець,

О. Загородна – Трачук часто експонували вишивки, створені ними, на численних виставках в США. Їхні твори отримали всезагальне визнання, як високомистецькі вишивки.

 Квіткові узори Сокальської вишивки на уроках образотворчого мистецтва пропоную виконувати технікою штампування (штамп можна вирізати з картоплі, моркви....)

УКРАЇНСЬКІ ТРАДИЦІЇ... День вишиванки — всеукраїнське свято, яке покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого одягу. Дата проведення — щороку в третій четвер травня (будній день). Свято є самобутнім і самодостатнім, не прив'язане до жодного державного чи релігійного. В цей день кожен українець одягає вишиванку і виходить в ній на роботу, в університет, школу, чи садочок. Історія Всеукраїнську акцію «День української вишиванки» було започатковано студенткою факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Лесею Воронюк у 2007 році. Вона зауважила, що студенти досить часто одягають вишиванки на пари, і одного разу спілкуючись на перерві з колегою Ігорем Житарюком, який також був у вишиванці, запропонувала одногрупникам обрати один день і всім разом одягнути вишиванки. У перший рік свята у 2007 році вишиванки одягнули кілька десятків студентів та кілька викладачів факультету. Та вже протягом наступних років свято розрослося до всеукраїнського рівня, до нього почала долучатися українська діаспора по всьому світу, а також прихильники України. 2007 рік Започаткування свята. Кількість учасників — кілька десятків студентів. 2008–2009 рік Свято розростається на всі факультети Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Студентів та викладачів підтримують колеги з інших вишів, а також бібліотеки, школи, дитячі садки. 2010 рік Цей рік ознаменувався особливим колоритом. До акції долучилося все місто. У вишиванках можна було побачити не тільки рушійну силу свята молодь, а й таксистів, лікарів, перукарів, пекарів, кондукторів, швей і навіть металургійників. Свято підтримали у Запоріжжі, Сімферополі, Львові, Рівному. 2011 рік П'ятирічний ювілей свята ознаменувався встановленням Гіннесівського рекорду за кількістю людей у вишиванках в одному місці. На Центральній площі Чернівців зібралося понад 4000 людей у вишиванках. Цього ж року швейним підприємством була пошита величезна вишиванка (4 на 10 метрів) для центрального корпусу Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. 2012 рік Започатковано традицію дарувати вишиванки немовлятам, народженим цього дня у Чернівцях. Саме з цієї події починаються заходи кожного наступного року. 2013 рік Доба вишиванки. Свято розтягнулося на цілу добу та запам'яталося університетським благодійним ярмарком солодощів, на котрому було зібрано майже 16 тисяч гривень та передано онкохворим діткам, що лікуються в обласній дитячій лікарні. Акція продовжилася і вночі та закінчилася авторською люмінесцентною фотовиставкою Олександра Ткачука «Орнаменти, що світяться». 2014 рік З-поміж найцікавіших заходів — підбиття підсумків всеукраїнського фотоконкурсу «Моя родина у вишиванці», а також одночасне виконання студентами у вишиванках державного гімну по всій Україні. 2015 рік День вишиванки у 2015 році припадає на 21 травня. Організатори закликають всю Україну в це день одягнути вишиванку в знак єдності. Започаткована акція «Подаруй вишиванку захиснику», яка має на меті підняти бойовий і моральний дух українських воїнів в зоні АТО. Військовим на передову з допомогою волонтерів планується передати вишиванки, аби вони служили оберегом. Ідея та мета

Основна мета заходу — це збереження українських цінностей та їх популяризація серед молоді та населення держави загалом. Свято не передбачає обов'язкових заходів окрім одягання вишиванки. Хоча протягом всієї історії заходу з ініціативи студентів, школярів, громадських та культурних діячів проводяться концерти, хода, конкурси, вечорниці, ярмарки. Саме ж свято запрошує кожного свідомого громадянина до абсолютно просто вчинку — просто одягнути вишиванку і в ній піти на роботу чи на навчання. Разом з тим, така дія має глибокий контекст, адже йдеться про вираження своєї національної та громадянської позиції, культурну освіченість та духовну свідомість. Як показує досвід, люди в День вишиванки завжди піднесені та усміхнені, адже у стародавньому одязі закодовано багато символів сили, добробуту, краси та оберегів.