Писанкарство Сокальщини

НАУКОВА РОБОТА

Автор: Процик Христина, учениця 11-Б класу (2012р.)
             Сокальської гімназіїімені Олега Романіва,
              слухач Сокальської МАН учнівської молоді


Науковий керівник: Владичко Ольга Петрівна,
            вчитель мистецтвознавства Сокальської МАН

                          ІІІ місце в області

  

ТРАДИЦІЙНЕ ПИСАНКАРСТВО  СОКАЛЬЩИНИ

РОЗДІЛ 2

ОБЕРЕГОВА МОВА СИМВОЛІВ У ПИСАНКАРСТВІ СОКАЛЬЩИНИ

2.1.         Сокальські писанки

 Сокальська писанка цікава, оригінальна своїм орнаментом і композицією, які вироблялись протягом століть. Писанки в давнину не мали нічого спільного з християнськими обрядами.

З численних міфів довідуємось, що серед слов'ян здавна були поширені різні обряди, зв'язані з яйцем. Вони були своєрідним і цікавим відображенням радості весни і краси природи. Язичеське свято на честь сонця, що пробуджувало світ до життя і прославлялося в хороводах та мистецтві і в цьому народному звичаї - малюванні писанок. На Сокальщині існувало повір'я, що писанка вийде тоді гарною, коли в хаті нікого не буде, і ніхто не наврочить; звідси і намагання лишитися на самоті під час роботи. Готову писанку дівчата дарували в свята парубкам, а ті, в свою чергу, давали дівчатам персні, стьожки, цукерки.

В давніших писанках Сокальщини, приблизно 1880-1890, орнамент був дрібний, з кривими слимакуватими лініями, розписаний контуром. Колорит темний, спокійний, фон – темно-коричневий або чорний. Мотиви новіших орнаментів, початку ХХ століття, переважно рослинні, форми розпису більші, кольорові площини головним чином жовті і червоні на чорному тлі. Колорит писанок з часом багатішає. Рослинний орнамент ускладнюється, створюючи дуже вибагливі композиції.

Типовим представником такого розпису є народний майстер Ірина Білянська із села Городиловичі. Вона є справжнім майстром, використовує старі традиційні мотиви, а також створює свої власні композиції, які зачаровують та закохують в себе. Пише Ірина площинами, рідко звертається до контурного розпису, застосовує багатоколірність з відтінками одного тону, чого не зустрічається в писанках майстрів інших околиць.

Білянська творчо експериментує, удосконалює технічні прийоми для надання нового ефекту своїй композиції. Наприклад, щоб одержати окремі різнокольорові площини, вона послаблює насиченість кольору, або знищує його, занурюючи писанку в кислоту. Характерним зразком творчості майстрині є орнамент писанки, в якому кілька галузок квітів в’яжуться тут в прекрасне ціле. Широкі квіткові мотиви поєднуються з дрібнішими дуже вміло, легко  і дають повну композиційну завершеність. Ірина – неперевершений майстер у розміщенні фарб, розумінні сполуки кольорів та створені прекрасної гармонії відтінків. Її писанки свідчать про винятковий талант.

Зразками творів І.Білянської, її художнім і технічними засобами користувались такі писанкарки, як: Надія Михайловська з села Городиловичі, Ганна Костюк, Ольга Кондратюк – з Хороброва.[1]

Писанки Сокальщини — це писанки з рослинним орнаментом, своєрідним композиційним розміщенням його на площині яйця, специфічним колоритом. Вони мали чорне, інколи червоне тло. Часто на природний колір яйця наносився контурний малюнок червоною фарбою.

За колоритом писанки Сокальщини подібні до вишивок. Основними мотивами Сокальських писанок є "гачковий хрест",  "троячок",  "решітка" ,  "сонечка" ,   "зірки" ,  "дубове листя" ,  "грабельки", " вітрячки" ,      "курячі лапки" ,  "баранячі ріжки" ,  "метелики" та ін.

Геометричний орнамент був завжди дрібних форм. Рослинний більш складніший і більших форм - у вигляді квітів, вазонів з квітами, лапатого листя, які вкривали поверхню писанки.

Творче, глибоко переосмислене використання цього орнаменту бачимо на килимах відомих українських художниць сестер Олени і Ольги Кульчицьких.[2]

На сьогоднішній день найбільшим осередком виготовлення писанок на Сокальщині є с.Спасів, де практично в кожній оселі господині, наприклад такі, як Чипурко Віра, Бак Світлана, Ковальчук Леся, прикрашають свій великодній кошик власноруч розписаними неповторними писанками.

Приємно, що нині є досвідчені писанкарки, у яких можна набратися досвіду писанкарювання, які знають техніку та мають навики. Однією з таких є Віра Чипурко із села Спасів.

«Малюючи писанки, наші предки на яйцях замальовували бажання – ці візерунки унікальні, адже кожен мав сакральне значення, своєрідну форму молитви», – говорить писанкарка Сокальщини.

Любов до писанки Вірі прищепила її мама. Нині вона створює писанки на гусячих, страусиних, курячих, перепелиних, качиних яйцях, які роздає близьким та знайомим. Захоплення пані Віри поділяють доньки. Майстерно малює писанки Устина, яка навчається в десятому класі ЗШ №2, та Уляна, вона учениця шостого класу Спасівської школи. Діти Віри Петрівни талановиті й мають художній дар. І завжди залюбки беруть в руки писачок і розмальовують писанки.

Пані Віра – творча натура, яка себе випробовує і шукає весь час щось нове. І треба сказати, що їй весь час вдається дивувати своїх рідних та знайомих. Одним із шедеврів виготовлених Вірою Петрівною є вирізана орнаментом витравлена писанка, всередині якої є перлина. Цей витвір жінка вирізала за допомогою бормашинки. Робота делікатна і точна, тож потребує часу та зосередження. Відтак на створення такої писанки потрібно добу. Тож майстриня, вклавши маленького Данилка спати, береться за роботу. Не раз далеко за північ у її хаті горить світло. Це вона «чаклує» над писанкою… Та іноді вертається до традиційного писачка.

 – Коли пишеш писанки, на душі така благодать, – каже пані Віра, – це повне абстрагування від всіх проблем та турбот. Це заняття приносить радість, задоволення. Це для мене своєрідна медитація. І тішуся, що маю нагоду розповісти дітям, що таке писанка, навчити їх розмальовувати власноруч. Адже колись наші предки дарували один одному на Великдень писанки. І це найкращий подарунок в знак примирення, побажання здоров’я, сили та краси, а також вдалого врожаю.[3]

Кожна писанка пані Віри – справжнє диво, яке вражає витонченістю та своєрідністю роботи. Споглядаючи їх, відчуваєш дивовижну красу оточуючого світу, гармонію фарб. Та мимоволі захоплюєшся майстринею, яка вкладає в маленьку писанку усю свою душу, вміння, щоб подарувати людям це маленьке диво. І віриться, що не в одній хаті на Великдень писанки пані Віри милуватимуть очі господарів та принесуть їм радість та добрий святковий настрій. (див.додаток Б)

Наша землячка Леся Петрівна Ковальчук, також уродженка села Спасів, – справжня майстриня сьогодення. Працює жінка вихователькою в дошкільному навчальному закладі «Сонечко» з естетичним напрямом діяльності. Ще маленькою пані Леся багато часу проводила із бабусею Софією, яка й прищепила їй любов до мистецтва, зокрема писанкарства. На писанках бабусі в будь-яку пору року цвіли різнобарвні квіти, вражаючи маленьку Лесю. Коли пані Софія малювала воском по квіточках, то Леся заливалася слізьми, адже не розуміла чому бабуся з гарних кольорових квіточок робить не гарні, та коли віск змивався, то писаночка знову ставала різнобарвною. Малювала бабуся природними та харчовими фарбами й навчила секретів створення писанок онучку, тож тепер щорічно Леся Петрівна до Великодня розфарбовує понад сто писанок, які вражають своєю красою і витонченістю й несуть з собою дитячий дух свята. (див.додаток В)[4]

  

2.2.           Оберегова символіка писанки

 Писанка – символ радості, всепрощення й великоднього привіту. Символіка писанки по­трійна: це символіка самого яйця орнаментації та кольору.

Мудрі представники старшого покоління кажуть: "У світі доти існуватиме любов, доки люди писатимуть писанки". І справді тільки велика любов може творити такі дива гармонії та уяви. Кожна писанка — це окремий малесенький світ. Тут і небо із зорями, і вода з рибами, і древо життя з оленями й птахами, і засіяне поле, і триверхі церкви — усе це вималювано в певному порядку для того, щоб підтримувати лад та рівновагу і в нашому, великому світі.

Символічними знаками на магічному яйці людина кличе до себе добро й добробут, візерунки на писанці стають немовби мальованою молитвою.

Кожен орнаментальний мотив і колір — це ніби окрема літера абетки. Поєднуючись на писанках, ці "літери" творять послання, охоронну молитву за того, кому призначений оберіг.

Найважливіший і найстаріший писанковий мотив  - сонце, джерело  світла, тепла  й  життя. Промені  закручені  праворуч, вказують  на  рух  сонця  по  небо­схилу - Восьмираменна  зірка  -  символізує  сонце. Одним  із різновидів  є  свастика, яка  в  народі  дістала  різні  назви – "ламані  хрести",   "крутороги".  Вона  символізує  багатство, радість, добру  долю. Вироби  прикрашені  символами  сонця, ма­ли  магічну  силу. Вони  охороняли  власника  від  недуг, злого ока.

Безконечник - один з найпопулярніших мотивів в Ук­раїні. Являючи собою візерунок (іноді рослинний, частіше — геометричний), який, обвиваю­чись навколо писанки, не має ні початку, ні кінця, безконечник оберігає мешканців хати від усього лихого: зло, прони­каючи в дім, одразу ж потрапляє в пастку магічного візерун­ка і, полонене писанкою, втрачає силу.

Стилізовані рослинні орнаменти — квіти, дерева, ово­чі, листки — означали відрод­ження природи після довгої морозної зими. Найпопулярнішим символом було древо. Вважалося, що посеред землі росте Дерево, яке, маючи ко­рені в Підземному світі, стов­бур — у світі живих, а крону — в небесах, тримає на собі Всесвіт. Пізніше на писанках з'являються гілочки вишні - символ дівочої краси, що приворожував любов; галузки сме­реки, що зичили вічне життя і юність (адже смерека — вічно­зелена); виноградні грона і ло­зи оберігали братерство, дов­готривалу вірну любов, добро­зичливість у стосунках. Яблука і сливи в орнаменті дарували мудрість та здоров'я. Рожі, конвалії, барвінок, гвоздики, тюльпани, а в пізніші часи і соняшник сприяли росту рослин доброму врожаю.

Тваринні мотиви мають  подвійне  значення:  щоб  власник виробу  мав  здоров’я, силу  і  витривалість, та  щоб  його  тва­рини  були  здорові  й  плідні.  Птахи  -  перші  вісники  весни-відновлення  життя  й  природи. Тваринні мотиви наділяли того, кому призначалася пи­санка, найкращими якостями зображених на ній звірят,. Ще вони зичили здорового при­плоду худоби в господарстві. На темному тлі малювали схожі на наскельні зображення фігурки або частини диких і домаш­ніх тварин: баранячі роги, заячі вуха, вовчі зуби, ведмежі лапи.

Кінь, наприклад, символізував силу   і   витривалість.  Олень зичив довгого життя і замож­ності. Павук додавав наполег­ливості, терплячості, а також сприяв творчості. Метелик символізував посмертне без­журне життя душі в Ірії — по­ганському раї. Бджола сприяла збереженню чистоти душі.

Геометричні візерунки - мали більш абстрактне значен­ня. Ромб є  символом  родючості;  квадрат,   поділений  на  частини  з  крапками, означає  засіяний лан. "Сорок клинців" символ - кожен  трикутник  мав  при­значення  - виконати  одне  бажання. За  часів  християнства "сорок  клинців"  стали  означати  сорок  днів  посту, сорок: мучеників. Інша  група  геометричних  символів  -  це  стилізо­вані  предмети  домашнього  вжитку:  барилка, решето – відокремлення добра від зла, граблі, драбинка – пошуки кращого життя.

Найдавнішим малюнком пи­санки учені вважають зобра­ження жінки зі здійнятими в благословляючому жесті рука­ми. Це Мокощ (Мокошь, Мокоша), Берегиня – богиня жит­тя, родючості, мати усього жи­вого та існуючого. Нині в дея­ких регіонах це зображення на­зивають Берегинею, княгинею. Можливо, зображення Марії Оранти в Софії Київській теж навіяне культом цієї богині.

Кольори на писанках мали теж кожен своє значення, відмінні в різних регіонах України. Проте повсюдно побутувала думка, що чим більше барв на писанці, тим могутнішу чарівну силу вона матиме, тим певніше приворожить власнику щасли­ву долю.

  

2.3.         Мотиви в орнаментах сокальських писанок.

 У своїх роботах сокальські майстри відбували одвічний потяг людини до навколишньої краси. І в цьому йому допомагала сама природа. Вони спрощували форми квіток, листя, дерев, птахів, тварин, передаючи красу сокальського краю. Тому тут переважають рослинні мотиви, які вражають та чарують своєю пишністю і простотою водночас.

Кожна майстриня створює свої декоративні композиції, які складаються з елементів, що ритмічно повторюються. Кожна орнаментальна композиція складається з основних і другорядних елементів. Основні елементи художник виділяє кольором.

Решітка – простий сітчастий візерунок із перехрещених ліній. Решето і сітка – символи охорони від демонів і це пояснює чому мало не в кожному візерунку присутні елементи з перехрещених ліній.

«Вітряки» - хрестова композиція чотирьох рамен. Оскільки графічне вирішення «вітряка» майже ніколи не містить усіх компонентів цієї споруди, можна вважати такий мотив одним із варіантів «хреста», що обертається на чотири сторони світу. Промені, закручені праворуч, указують на рух сонця по небозводу.

Природньо, що улюбленим мотивом українців-хліборобів є квітка. Це усміх рослини, знак її глибинної суті, вершина щорічного циклу розвитку від зернини до плоду, що дасть нове насіння. Квітка  в народному мистецтві – один із найзмістовніших його символів.

Найчастіше квіти – це шести-восьми-пелюсткові розетки схожі на «звізди», а також зірки - символ сонця.

 Антропоморфна богиня схожа на Оранту перетворюється на квіткову композицією з розпростертими пагонами. «Вазон» - це образ древа життя, світового дерева, яке у дохристиянських слов’ян було знаком єднання зі світом предків. У Святому Письмі дерево позначає все добре й вартісне, є образом Божої мудрості.

Силуети птахів у кроні чи біля стовбурів символізують віщунів із іншого світу.

«Грабельки» - пишні паростки рослин у пік літнього зростання.

 Одні із найпоширеніших візерунків –  «дубові листя» (частіше, ніж саме дерево), де акцентують характерний хвилястий образ даної реалії. У давній слов’янській міфології дуб і його листя символізують Перуна або Зевса-Юпітера – богів блискавки. Український фольклор осмислює дуб і дубове листя як ознаку сили та влади: дуб є царем рослинного світу. Дуб – явний символ чоловічої статі. 

  «Сосонки» - візерунки у вигляді ліній з рисками або листками з обох листків, які частіше скомпоновані дзеркально-семетрично.

Заглибившись та проаналізувавши кожен орнамент писанок рідного краю, відчуваєш глибину мудрості того чи іншого символа, які наші митці малювали на своїх витворах.