Вінок у культурі українців

НАУКОВА РОБОТА

Автор: Грушка Маряна Олегівна, учениця 11-Б класу (2014р.)
             Сокальської гімназії імені Олега Романіва,
              слухач Сокальської МАН учнівської молоді


Науковий керівник: Владичко Ольга Петрівна,
вчитель мистецтвознавства Сокальської МАН




ВІНОК У ТРАДИЦІЙНІЙ КУЛЬТУРІ УКРАЇНЦІВ


1.4. Значення рослин, які вплітали у вінок

    Світ рослин життєво необхідний людині. Протягом тисячоліть багато рослин використовуються  в найрізноманітніших сферах господарської діяльності, є незамінними продуктами харчування, цілющими оздоровчими засобами.
    Поруч з утилітарною функцією рослини займали значне місце в широкому комплексі традиційних вірувань, звичаїв і забобонів. Обряди і повір'я, пов’язані з деревами, травами, зіллям і квітами, доносять відгомін язичницьких уявлень наших предків про навколишню природу і базуються як на реальних, так і на уявних властивостях рослин. З утвердженням християнства ці властивості не рідко закріплювалися ритуалом освячення в церкві.
    Обрядові дії, пов'язані з рослинністю, відігравали важливу роль в календарних святах. Ці обряди мали забезпечити людині здоров'я , зміцнити добробут сім'ї, посилити плодючість землі й худоби, вберегти господарство від нечистої сили. Особливе місце займали рослини-символи у сімейних обрядах. Жодне весілля на Україні не обходилося без барвінку і калини, якими прикрашали коровай та вінок молодої.
      Рослинні мотиви та образи широко представлені і в українському фольклорі.  Майже в усіх жанрах усної словесності рослинна символіка є одним із важливих виражальних засобів.
    Оскільки значенню кожної рослини надавали важливу увагу, дівчина, яка плела вінок, мала знати, що рослина символізує, аби наповнити свій вінок відповідними настроями.
      Наприклад, барвінок – вічнозелена трав'яниста рослина, листя якої зберігає зелений колір навіть під снігом. Живучість і витривалість барвінка, краса його цвіту оспівані в багатьох народних піснях. В українському фольклорі це символ молодості, кохання та шлюбу.
    Вінком, сплетеним із барвінку, прикрашали голову молодої на весілля. На Бойківщині збирання барвінку для весільного вінка супроводжувалося ритуальними піснями і спеціальними обрядами, які мали забезпечити молодим щасливе подружнє життя. Разом з ягодами калини, колосками жита, васильками барвінком прикрашали весільне дерево-гільце і використовували його в інших весільних ритуалах.
Васильки в засушеному вигляді мають стійкий запах, завдяки чому ця рослина дістала широке ритуальне застосування. Квіти васильки клали за ікони в день Чесного Христа, ними прикрашали хрести у церквах.
      Цілющі властивості васильків відомі здавна. На Волині їх використовували як лікувальний засіб при високій температурі, з них робили купель для дітей при багатьох хворобах, зокрема жовтяниці. Освяченими на Спаса Васильком обкурювали хворих. Вінки з освячених васильків одягали на голову померлим дівчатам, ці ж квіти клали в труну.
    Широко розповсюдженим  було вірування в чудодійні властивості маку як оберегу від лиходійства відьом, упирів та інших істот. Особливу силу, як вважалося, мав польовий мак, зерна якого самі висипалися з голівок, - так званий видюк.
    Червоні маки означають красу і молодість та їх скороминучість. Вінок з червоних квітів — символ дівочої чистоти та краси. З квітучим маком порівнюють юнака-молодця. Незрілий мак дурманить голову, тому і став натяком на глупоту: “Їж, дурню, бо це з маком”. Мак має чарівну силу, яка захищає від усякого зла.
    У фольклорі ця рослина є символом краси. у піснях маків цвіт прирівнюється до швидкоплинного людського життя.
    М'ята широко використовувалася  в народній медицині, займає почесне місце в народних піснях та обрядах. Її незмінний епітет – кудрява. Як і калина вона є символом дівочої краси і цноти. У фольклорі рослина нерідко згадується поруч із рутою, утворюючи немовби одну рослину – руту-м'яту:
    М'ята відігравала важливу роль у весільній обрядовості. За традицією, вінок для молодої та вінки для дружок плели з м'яти, барвінку і рути.
    Любисток — символ любові, злагоди; привертає любов дівчини чи жінки. “Купати в любистку — будуть дівчата любити”, — так говорить прислів’я.
    Полин означає гіркоту життя, будучи оберегом від відьом і дідьків.
    Буркун-зілля — символ вірності; має чарівну силу з’єднувати розлучене подружжя.
    Хміль — символ родючості, молодого буяння та любові. Він є і символом хоробрості та відваги, гнучкості та розуму. Коли молода йде під вінець, мати обсипає її хмелем.
    Петрушка, як і полин, на Русалчин Великдень оберігає від мавок і русалок.
    Лілея — символ дівочих чарів, чистоти та цноти. В ній закладено магічний символ жіночості, бо вона сама є суттю вологої енергії. Давня назва квітки — крин, що має спільний корінь зі словом “криниця”.
    Виноград — символ життєвої ниви, радості і краси новоствореної сім’ї, в якій чоловік — сіяч, а жінка ростить і плекає дерево роду.
    Білий бузок— скромність, молоде родинне життя.
    Фіалки — радість, однак лілові фіалки передають невтішну тугу за померлим.
    Шанувалися нашими прародителями й інші квіти: Рожа-троянда — квітка, що нагадує собою сонце, квітка богині кохання Лелі. Вона найперша серед квітів і є символом доброзичливості, достатку, роїння бджіл. Червона рожа — дівоча краса та чистота. “Цар-квітка” асоціюється з кров’ю і є символом Тільця-тура, а отже, й неба. Рожею, або ружею, називають троянду, шипшину, мальву, іноді — руту. Її зелень — це радість, колючки — печаль, квіти — слава. Рожею, як і васильками та чорнобривцями, дівчата заквітчують свої голови, вплітаючи її у вінок. Ці прекрасні квіти використовують у весільних обрядах. Вінок з троянд символізує здоров’я: як в’януть квіти, так никне людина.
    Калина, малина, шипшина — три сестри, які не вміють “ні мити, ні прясти”, але вміють “сікти-рубати, ріки пропускати”. Їх використовують у замовляннях, бо їхня колючість ототожнюється з уколом як формою магічного контакту, коли з’являється кров. То є дорога випробування, долання перешкод, після чого приходять чудесне зачаття та магічний сон як подоба вічності.
    Рута символізує тугу та гірке життя. В замовляннях від кровотечі займає проміжне місце між м’ятою-рутою і ружею. Її так само запліднює пречиста діва, однак заорює для цього не землю, а небо.
    Котики, польові квіти, — символ родючості, зростання та плодоношення, а отже, й урожаю.
    Півонії — розквіт дівочої краси та зрілості.
    Чорнобривці — юнача краса.
    Іриси — спокій та живучість.
    Роман-зілля лісове пробуджує кохання у хлопців, а ромен-зілля — у дівчат.
    Нарцис оберігає дівчину від “напасті”.
    Папороть, як і розмай-зілля, привертає та причаровує хлопця.
    Нечуй-вітер — чари для відвернення зазіхань іншої дівчини.
    Братки польові, або Іван та Мар’я, — брат і сестра, які, не знаючи про свою рідність, побралися і за цей тяжкий гріх до них не приходить смерть; є символом застереження кохання по крові.
   Лобода — символ нужди та вбогості: “Зроби хату з лободи, до чужої не веди”, “ото ласа їда — з часником лобода”.
    Конвалія лікує недуги серця.
    Любка — символ краси та юнацької снаги.
    Дивосил — корінь дев’яти сил, зміцнює та повертає здоров’я. Від відьомських зазіхань, проти чарів та вроків у вінок вплітають полин, любисток та часник. Останній охороняє людину від усякого лиха та напастей, особливо ж від гадюк. Його вплітають також у коси молодої перед вінчанням.
    Плетений вінок з колоссям — символ добробуту та плодючості. Сніп жита вноситься в хату під Різдво на Святий вечір; сніп жита або сплетений з жита вінок ставляться в головах молодих у першу шлюбну ніч.

 Отже, вінок – це не тільки дівоча прикраса, а й своєрідний оберіг, який може захистити від всього лихого. Кожна квітка сплетеного вінка також відігравала важливу роль в обрядових діях, які забезпечували людині здоров'я, добробут в сім'ї, щастя в коханні, плодючість землі й худоби.

         РОЗДІЛ 2

     ВІНОК У КОНТЕКСТІ ТРАДИЦІЙНОЇ ОБРЯДОВОСТІ УКРАЇНЦІВ

В Україні існують різні види вінків, а саме: віковий, магічний, ритуальний, весільний, вінок кохання, клечальний, чернечий, вінок надії, відданості, розлуки. звичаєві вінки. Всі вони тісно пов'язані зі святами та подіями. 

2.1.Вікові вінки

Починали носити віночок дівчатка з трьох років. Перший — для трирічної доньки плела мама, купаючи його в росах, коли на небі сонце зайде, сім днів, а тоді клала до скрині. У віночок впліталися чорнобривці, які позбавляли головного болю, незабудки та барвінок, щоб зір розвивали, та ромашка, яка серце заспокоювала. Одягали дівчинці той віночок на Спаса, як давали їй свячене яблучко та приказували: «Здоровому тілу — здоровий дух!» 

      У чотири роки плели інший віночок. Усі кінчики пелюсток, вплетених у нього квітів, були розсічені, доплітався безсмертник, листочки багна чи яблуні.

      Шестирічній доньці вплітали мак, що додавав сон та беріг думку, і волошку. У сім років плели вінок із семи квіток із цвітом яблуні. Цілим ритуалом було, коли батько торкався вінком голівки доньки і промовляв: «Мати-яблуне, дядино моя, не жалій здоров’я і долі дитині».

2.2.Вінок відданості 

    Вінок відданості виплітають з любистку і волошок. Основою вінка є волошки, а поміж ними вплітають квітучий любисток.

    Колись давно, повідають люди старшого віку, жили в Україні два птахи: Любисток і Волошка. А що були вони дуже гарними від природи, то люди винищили їх до пня. Знайшли собі притулок у гущавнику гаю останні двоє з тих пташенят, і недоля здружила їх настільки, що всі ставили їх у приклад.

- Дай Боже вам такої злагоди і відданості, як у Любистка і Волошки, - благословляли у життя матері своїх дітей. До кінця своїх днів вчили Любисток і Волошка всіх любити й оберігати одне одного, шанувати, бути щирими у розмовах. А як померли, то проросли двома пахучими квітками. Дорогі вони нам не тільки за красу. Ними миють волосся, купають немовлят, освіжають помешкання. Колись дівчата дарували вінки з любистку і волошок коханим у хвилю розлуки. І возив козак такий засушений віночок у шовковій хустці коло серця по далеких світах. Але скільки б не носила його недоля по світу, він твердо знав, що його чекають, про нього пам'ятають, його кохають. 

2.3.Чернечий вінок 

    Його готує своїми руками дівчина, яка ступає на стежку служіння Богові, тобто готується до чернечого постригу. Колись давно у черниці йшло чимало люду, бо сплюндрована Україна була багатою хіба що на дітей-сиріт. Коли яка з дівчат зголосилася до черниць, то ввечері, перед її відходом, до хати збиралися дівчата. Кожна несла з собою білі лілії - символ чистоти. Дівчина-господиня у квітковому вінку і вишитому строю стрічала гостей. Відбувався обряд прощання Господньої нареченої з дівоцтвом. Останні світські пісні, останній танець. Тоді приходили старші жінки з родини і перевдягали дівчину у довгу темну сукню. Дівчата знімали віночок з дівчини і вкладали на голову вінок з білих лілій.

      На сході сонця дівчина у вінку з лілій у супроводі подруг прощалася з селом, низько кланяючись кожній хаті, кожному зустрічному і йшла до монастиря. Тут її зустрічали черниці. Ставши на коліна, дівчина складала обітницю служіння Господові, скидала вінок, цілувала його і передавала найкращій подрузі. Черниці натомість пов'язували дівчину наміткою послушниці.

    В іншому випадку вінок з білих лілій виплітали на смерть дівчини. Подруги в'язали його і вкладали на голову небіжчиці.

2.4.Вінок надії 

    Цей віночок виплітали дівчата, яким не пощастило у коханні, або для того, щоб освідчитися в ньому нерішучому парубкові.

    В'язали вінок з волошок і польового маку. Волошка - символ простоти і ніжності, мак вселяє надію. Вважали, що любов прийде сама, коли такий вінок дівчина власноруч одягне на голову своєму обранцеві. 

2.1.Вінок розлуки 

    Дарувала його дівчина парубкові у тому випадку, коли в них не складалася доля. Наприклад, ходив хлопець до дівчини, а тут почав стрічатися з іншою. Отож покинута дівчина виплітала вінок з первоцвіту і вересу. Перша квітка-символ кохання, що минає, друга - самотності і безнадії, що настає . Про значення такого вінка знали колись усі парубки.

    В іншій ситуації, коли причиною розлуки ставала дівчина, вона дарувала парубкові вінок з вербових китичок, барвінку й айстр. Верба - символ правдивості, айстри - суму. Барвінок у поєднанні з айстрою означає німе благання: "Вибач, але я кохаю іншого .".

2.6.Клечальний вінок

    Ці вінки дівчата плели напередодні Зелених свят у четвер «на всі святки» з конвалій, незабудок, васильків, чебрецю; вплітають і полин — засіб від нечистої сили. Ці вінки дівчата пускають на воду в перший день Петрівки (Неділю всіх Святих); напередодні дня Святої Трійці, в Клечальну суботу, вранці до схід сонця дівчата і жінки рвуть запашне зілля; ввечері того самого дня заквітчують свої оселі зеленим гіллям клена, липи, ясена, а долівку затрушують татарським зіллям, полином, чебрецем, — «щоб пахло і гарно було» (також з метою оберігання помешкання від нечистої сили). У четвер перед Трійцею (Семик, Русалчин Великдень) дівчата ходили до лісу завивати на вербі віночки — плели з гілля "коси" й скріплювали травою. У неділю йшли дивитися: якщо вінок свіжий — дівчина буде щаслива. Якщо зів'яв — це віщує якусь біду. У білоруській купальській пісні співається:

Дівки на Трійцю вінки вили,

А на Купала розвивали,

На Дунай-ріку пускали.

Собі долю ворожили:

Ой коли доля — так зелен сад.

А як недоля — сохни, зів'янь.

                                       

2.7.Весільний вінок

    Весільний вінок – це оберіг особливий. Він пов'язаний із сонцем, сяючим небом:

Не вогонь то горить, полум'я палає,

На нашій Марійці злотний вінок сяє.

    Весільного вінка плетуть дружки на дівич-вечорі. Їм допомагають небесні сили. В багатьох весільних піснях про початок плетіння вінка повідомляють ангели: дзвонять у дзвіночок. Або ж ангели стоять біля порогу і просять дружок звити для молодої вінок. Це останній у житті вінок для молодої, адже заміжня жінка носить на голові вже іншу ознаку свого соціального стану: очіпок, хустку або намітку.

    Плетуть весільного вінка зазвичай із барвінку й калини. У текстах весільних пісень зустрічаються згадки про вінок із пір'я. Пір'яні весільні вінки побутували в багатьох народів. Це пов'язано з уявленням про подібність душі й дівчини загалом до пташки. 

    Призначення весільного вінка — охороняти «молоду» від «поганого ока». Перед урочистістю під час «дівич-вечора», на який сходились всі дружки нареченої, під супровід пісень плели з барвінку, рути, живих квіток вінок для молодої та букети з зілля і квітів для запрошених на весілля гостей. На Хмельниччині до 50-рр. ХХ ст.. такі вінки були головним убором нареченої: майже всі дівчата виходили заміж у вінку з живих квітів або, якщо дозволяли кошти — із штучних, виготовлених з цигаркового паперу та фарбованого природними барвниками парафіну (воску). Однак, як казали старі люди, прикраса нареченої не мала бути лише штучною, і на дівич-вечорі її переплітали барвінком та любистком. Якщо дівчина була сиротою,  не вплітали калину.                        

    У багатьох селах тієї ж області весільний вінок виготовляли з білих парафінових квітів і круглих чи подовгастих бурульок, прикріплених на волосінні й обплетених барвінком, любистком, іншим зіллям. Під час застілля на рушникові, під яким сиділи молодята, закріплювали два поєднаних між собою вінки, що пророкували довічне переплетення доль наречених.  

    Вінок символізував чистоту і цнотливість нареченої. Якщо дівчина зазнала позору до весілля, вона втрачала право його надівати або на знак ганьби їй надівали половину вінка.  

    Головний обов’язковий компонент весільного вінка — «хрещатий барвінок» — символ тривалого кохання. Його листочки змащували медом і часником, щоб вберегти «молодих» від лихого. Додавали м’яту, волошки, шавлію, руту, калину, ружу. Крім квітів іноді вшивали червоні вовняні нитки, цибулю, перець, овес, монети, цукор, родзинки, пір’я. На Вінниччині вінок виглядав як тонка гірлянда,  обкручена кругом голови, а її кінці прикривали косу до самої землі. Часом під нього надівали червону стрічку з двома нашитими рядами листя барвінку. 

    Вінок і його елементи супроводжували всі етапи весільного обряду віл заручин (на знак того, що дівчина і хлопець засватані, вони отримували: наречений — барвінкову квітку, наречена — червону стрічку у косах або квітку). На Житомирщині при сватанні закохані й досі обмінюються вінками. Цей обряд, дуже поширений у давнину, переріс у традиційний обмін обручками. 

    На Заході популярними були вінки, сплетені у барвінкові дні. На Гуцульщині вінок змащували медом і вкривали позолотою. Дівчина не знімала його аж до шлюбу, навіть спала в ньому. Існувало повір’я: якщо вінок пропаде — не буде щастя у подружньому  житті. А на Середній Наддніпрянщині та у східних регіонах молодь виготовляла барвінкові вінки лише як прикрасу до короваю. 

    Напередодні весілля у дівич-вечір дівчата сходились на останню вечірку до молодої, домівка якої оздоблювалася гільцем: квіти, стрічки та букетики колосків, виготовлених під час барвінкових свят, увивали на вишневому деревці або на гілках сосни. Гільце символізувало незайманість, красу та молодість. Разом із ним виготовляли маленьку квітку або вінки для молодого і молодої        [1, с.302]. 

2.8.Купальський вінок

У надвечір'я дівчата гадають на судженого – кидають у воду свої вінки. Вінок – це символ щастя та одруження. Він також символізує дівочу зрілість та цноту. І лише та дівчина, яка готова вийти заміж цього року відпускає свій вінок на воду, а хлопець, який прагне одружитися з нею, повинен його дістати. Таким чином, хлопець пропонує цій дівчині заручитися. Якщо дівчина погоджується, то одягає свій вінок йому на голову, якщо ж ні, тоді дівчина жартома викуповує свій вінок (часто за поцілунок чи танець) і знову пускає вінок на воду.

    Майже по всій Україні поширений обряд у купальську ніч ворожити з вінками на долю. Кожна дівчина плете вінок, пускає його на воду (іноді зі свічкою) і стежить: куди її вінок попливе — з того краю слід виглядати нареченого:

По саду ходжу, виноград саджу,

Посадивши, та й поливаю,

Ой поливши, да й нащипаю.

Нащипавши, віночка зів'ю,

Віночка звивши, на воду пушу:

Хто вінка пійме, той мене візьме.

Купальські вінки часто зберігали вдома як обереги до наступного свята Купала [5, с.11]

2.9.Обжинковий вінок

    Особливий вінок — обжинковий. Це передвісник майбутнього, нового урожаю, який буде вже в наступному році. Жінки й дівчата, співаючи, плели з колосків такий вінок і, поклавши його на голову найгарнішої дівчини, ішли гуртом до села. Вітали господаря й віддавали йому вінок із обрядовим побажанням. Господар приймав від них дарунок і бажав дівчині, щоб на неї "в церкві вложили вінок", запрошував усіх "на могорич".

      У жниварській пісні про колосковий вінок співається:

Місяцю, місяченьку!

Світи ж нам доріженьку.

Жеби-сьмо не зблудили,

Вінойка не згубили.

Бо наш вінойко красний,

Як місяченько ясний.

Іще вищий від плота,

Ще дорожчий від злота:

Іще вищий від гори,

Ще ясніший від зорі.

Звичай плести вінок з колосся на сучасному етапі не побутує. Обжинковий вінок тепер в основному асоціюється з колгоспними обжинками, де він посідає центральну роль у сценарії. Старші інформатори пригадують, що і в до колгоспний час при збиранні врожаю силами однієї сім'ї на власному полі теж не плели вінка. А плели його наймані женці для господаря, який їх наймав за плату або при колективній роботі толокою за почастунок, а також на панському полі чи полі священика. Вінок урочистою процесією несли до додому господаря і за певний викуп вручали йому.

Узагальнюючи, можна зазначити, що "вінок", "вінець", "корону" плели або з останньої жмені зжатого колосся , колосся, підібраного на полі, з найгарніших і найбільших колосків, з колосся останнього снопа або витягнутих по одному з "шапки" останньої копи. Їх могли плести з усіх злаків: жита, пшениці, вівса, ячменю або з головної зернової культури.

Обжинкові вінки в різних місцевостях були різного розміру і форми. Найчастіше – це круглий вінок за розміром голови. Наприклад, О. Кольберг подає два зображення покутського обжинкового вінка: з вплетеними в круглий отвір вінка двома перехрещеними жменями соломи;  звичайний вінок з колосся без будь-яких доповнень. У західних слов'ян відомі вінки у вигляді корони, вази, букета, перев'язаного бантом. На Поділлі "віночок", який робили на обжинках і святили в церкві на Спаса – це невеличкий пучечок зрізаного колосся (подекуди – останнього "бороди"). Однак всі  ці різновидності форми зберігають назву "вінок", "віночок", "в'янок", "вєнєць" і виконують ідентичну функцію. 

Вже сама форма вінка повинна промовляти про символічність даного предмету. Замкнуте коло (циклічність, нескінченність), множинність різноманітних злаків, відбір найкращих колосків (магічна панспермія) мали символізувати багатство та родючість. Підсилення цієї символіки досягалося вплетенням у вінок різноманітних квітів, трав, стрічок, паперових та сухозлітних квіток, яблук, горіхів, образочків, грошей тощо.

Саме обжинковий вінок : "вінок зі злота", "вінонько красний, як сонце", який "котиться з  поля до стодоли, а з стодоли до комори" є одним з найрозповсюдженіших  і найстійкіших образів-символів фольклорних текстів пісень жнивного циклу.

Зробивши вінок, женці накладають його на голову дівчині. В деяких місцевостях особливо пильнували, щоб дівчина, яка несе вінок, була "якнайчистіших звичаїв", бо інакше міг би бути накликаний неврожай на наступний рік. Тому, як пише І. Коперніцький, найчастіше вінок надягали дівчинці 10-ти років. Тут слід зазначити, що колективна жнивна робота виконувала і роль соціалізую чого фактору. Саме в таких ситуаціях молодь прилучалась до активного трудового процесу. Як правило з 10-12 років діти починали брати посильну участь у найважливіших календарних роботах. Тому факт, викладений І. Коперніцьким, міг би бути свідченням певного ініаційного символічного навантаження обжинкового вінка.

Молодіжне середовище створення вінка, урочиста процесія з ним з поля до хазяйського дому, головні дійові особи – дівчата та хлопці (неодружена молодь), ритуальний викуп вінка господарем, всі ці дії, що ніби повторюють елементи весільних обрядовій, дають підстави вважати правомірним ширше тлумачення семантики жниварських звичаїв, аніж тільки бачення їх складовою частиною культу предків. Народні традиції відображають напрочуд прагматичну позицію людини у ставленні до навколишнього світу. Віддаючи данину шани предкам , українські селяни чудово розуміли, що головне завдання людини на землі – продовження роду. Тому пошанівок предків і родючої ниви, забезпечення безперервності, циклічності, повторюваності, символічного кругообігу хліба та безперервності й множинності роду, передача своєрідної  естафети традицій від предків нащадкам – таким трактуванням можна доповнити семантичну символіку обжинкового вінка у системі традиційної обрядовості українців[3, с. 499-504].

2.10.Вінок «Лялі»

Вінок «Ляля» використовували в українському обряді весняно-літнього циклу. У переддень св. Юрія у Карпатах відбувався обряд Лелі (Лялі). Найкращу дівчину прибирали вінками й зіллям, ставили коло неї молоко, масло, сир і, співаючи, танцювали коло неї. Потім дівчата ділили між собою масло й сир. Вінки пускали на воду. На півдні Волині також справляли обряд "Лялі". Дівчата, вибравши найгарнішу з-поміж себе, перев'язували їй груди, руки й ноги різним зіллям, а на голову клали вінок із різних квіток; саджали її на лавку з дернини, ставили при ній дзбанок з молоком, сир, масло. До ніг клали вінки. Потім водили навколо неї хоровод. По закінченні Ляля роздавала їм сир та масло й кидала вінки, які дівчата намагалися впіймати. Кому щастило отримати вінок — зберігали його до наступної весни.

Таким чином, можна сказати, що вінок відігравав велике значення в контексті традиційної обрядовості українців. Адже важко колись було уявити наречену без вінка на голові, який був символом її подальшого сімейного щастя. Вінок також був одним з головним компонентом обрядодійства на Івана Купала чи на обжинкові свята.